Обдарована, скромна, щира…Не кожному з нас притаманні такі епітети. Не стану підігрівати вашу цікавість. Це про Ніну Миколаївну Бредихіну.

Вона за фахом  – музичний працівник. За покликанням – авторка пісень та віршів. У минулому – багаторічний керівник самодіяльних вокальних колективів. Працювала в музичній школі №4. Дитячий музичний театр, який вона започаткувала, працює там і дотепер, бо керівниця – учениця Ніни Миколаївни – Лариса Панкова все творче життя працює в своїй школі і зберегла любов до дитячих театральних вистав.

Життя Ніни Бредихіної пов’язано з будинком культури Державної льотної академії, де вона до недавнього часу працювала завідувачем відділу мистецтв, створюючи безліч самодіяльних колективів. Для них писалися пісні, вірші.

Її пісні ставали значною частиною репертуару колективів, часто – на вірші поетів Кіровоградщини.

Коли я, знімаючи телепередачу «Камертон душі» про відомого поета й письменника Віктора Погрібного, почула пісню на його вірші «Коси, коси, в ромашки повиті» у виконання фольклорного колективу «Чиста криниця», то була вражена духовним єднанням поета і композиторки. Ця пісня могла б бути прикрасою репертуару, але їй не судилося бути надрукованою.

Чимало гарних пісень створила пані Ніна на вірші Антоніни Корінь, Віктора Погрібного, Галини Шпудейко. Мені поталанило – мої вірші її теж зацікавили.

Передивляючись записи телепередач, які я зняла з митцями Кіровоградщини, згадала оригінальний подарунок від Ніни Бредихіної. Вона підготувала мені справжній сюрприз. Я гадала, що вона запросила нас з оператором для зйомки свого колективу «Чиста криниця». Серед інших пісень раптово почула пісню на свої слова. Ніна Миколаївна представила мене перед камерою своїм віршем і заявила, що сьогодні саме вона буде в ролі телевідучої. Я навіть розгубилася, але прийняла умови цієї оригінальної гри. Вона підготувала такі цікаві питання, що я захопилася. А виконання моїх пісень було заворожуючим, душевним і щирим, тож я одразу відчула спорідненість наших душ.

Про мою поетичну творчість записано кілька телепрограм моїми колегами – Лілією Верещагіною, Марією Лебідь, але несподіваний подарунок Ніни Бредихіної був чи найтеплішим…

У Ніни Миколаївни чиста, добра, співуча душа. Пані Ніна не надто прагла стати відомою, не шукала особливого визнання, допомоги меценатів; вона просто захоплювалася поезією й дарувала людям радість своїх пісень. Тому її люблять і пам’ятають учасники творчих колективів, якими вона керувала, і ті, кому судилося бути поряд з нею. Добро, нею подароване, бумерангом повертається.

Спогади, спогади…

Маленька Ніна народилася напередодні Другої світової війни, під час фашистської навали ховалася від вибухів у сусідському підвалі разом з мамою. Та хіба ж могла вона подумати, що в поважному віці їй доведеться пережити ще одну, жорстокішу й підступнішу війну?..

Спогади, спогади…

Як раділи перемозі мешканці села Мельники Канівського району Чернігівської області, де вона народилася, як сподівалися на свободу і незалежність!..

Ніна Миколаївна згадує, як з мамою ходили до церкви. У матері був чудовий голос, і вона співала в церковному хорі.

В їхній хаті завжди було людно: вечорами збирались на вогник каганця односельці, аби послухати вірші Тараса Шевченка, бо в тяжкі довоєнні часи «Кобзар» був тільки в її батьків, один на все село. Батько Ніни, Микола Лукич Ступенко, задушевно читав вірші, даруючи односельцям ілюзію святого причастя…

До речі, за стилістикою вірші Ніни Миколаївни дуже схожі на вірші великого поета. І, певно, не випадково вона зацікавилася історією кохання Тараса Шевченка, який з такою любов’ю писав про подругу свого дитинства Оксану.

Про це – її власний твір:

Біля воріт, як проводжали,

Брати і сестри заридали,

Тарас дивився на Оксану –

Запам’ятав все до остану,

Бо карі очі так благали:

«Не покидай!..». І заблищали

сльозами і Тараса очі.

Тремтіли і уста дівочі.

У потай від батьків ходила,

Собі на долю ворожила.

Стара циганка їй сказала:

«Забудь того, що покохала…».

Ніна Миколаївна – багаторічна членкиня літоб’єднання «Степ». Її підтримував Віктор Погрібний. А Тетяна Саєнко щиро відгукнулася на її творчість, написавши: «Хормейстер, поетеса, авторка 37 книжок віршів для дітей і дорослих, композиторка, авторка пісень на свої поезії і вірші поетів Кіровоградщини»…

На базі Будинку культури Державної льотної академії тривалий час працював літературний клуб «Крила», яким керував Віктор Погрібний. А Ніна Миколаївна зі своїм вокальним колективом «Чиста криниця» завжди виступала у всіх заходах цього клубу. Цей колектив чи й кожного року брав участь на святах «Вересневі самоцвіти» в Арсенівні та Веселівці, якими так опікувався Віктор Олексійович, а також у його рідній Матусівці.

Ніна Миколаївна як святиню зберігає фото на фоні рясної яблуні, яку виростив Віктор Погрібний.

Спогади, спогади…

Їх так багато, і кожен дорогий і хвилюючий. Кожен сповнений натхненням і творчим неспокоєм, щедрістю талановитої душі…

На превеликий жаль, ми, певно, ніколи не навчимося в повній мірі цінувати доброту, чуйність, гідність, скромність. Ніна Миколаївна заслуговує на повагу й шану.

Випускники льотної академії різних років, учасники колективів, пам’ятають її. А пам’ять – найдорожче надбання.

Людмила НІКОЛАЄВСЬКА

Джерело: ГАЗЕТА "НАРОДНЕ СЛОВО".