Степан Чобану загинув 28 лютого 2022 року в небі над Кропивницьким. Українська державна льотна академія та Суспільне Кропивницький

28 лютого 2022 року у небі над Кропивницьким у повітряному бою загинув пілот винищувача Су-27, майор Степан Чобану. 2 березня своїм указом президент посмертно присвоїв йому звання Героя України. Про те, як водій санітарної машини став льотчиком-асом, про його любов до винограду та свідомий вибір взяти на себе перший удар під час повномасштабного вторгнення в інтерв'ю Українському радіо Кропивницького розповіли син героя Євгеній та доцентка кропивницької льотної академії Ірина Романько.
Шлях до неба: від водія санітарної машини до льотчика-аса.

Ірина Романько: "Степан Іванович — це дійсно людина-легенда, людина-герой. Коли ми вживаємо слово "ас", то ім'я Степана Івановича дійсно дотичне. Він був майстром льотної справи, одним із найдосвідченіших пілотів українських Повітряних сил. Ще у 2010 році він вирішив піти з авіації — тоді йому було 45 років. Це було непросте рішення, бо небо було для нього життям. Але вже у 2015 році він повернувся разом із побратимами, бо почалася війна і потрібно було задіяти досвідчених льотчиків, які могли б передати бойовий досвід". 

Літак Су-27, на якому загинув Степан Чобану. Українська державна льотна академія

Церемонія спалення піаніно в пам'ять про загиблих льотчиків Степана Чобану, Дениса Кирилюка та Олександра Оксанченка 27 серпня 2023 року. Скріншот з відео 831-ї бригади тактичної авівції. Українська державна льотна академія

Євгеній Чобану: "У тата був дуже цікавий шлях. У 1982 році його призвали на строкову службу — він опинився в Умані, в одному з навчальних авіаційних полків на посаді водія санітарного автомобіля. Там він на власні очі побачив, як курсанти здіймають літаки у небо, і зрозумів — хоче спробувати себе у цій справі.

Він виріс у сім'ї звичайних робітників колгоспу і ніколи "зірок з неба не хапав". Батькам про вступ до Чернігівського училища льотчиків він навіть не сказав — лише написав молодшому братові, щоб той надіслав документи. На іспитах він на відмінно склав математику, але не міг пояснити рішення, бо вчився у молдавськомовній школі. Вчителька бачила, що він ні в кого не списував, і все вирішив сам. Цікаво, що на татовому курсі найкращий екіпаж називали "молдавським", бо його побратим теж був із Молдови".

Про виховання, сімейні традиції та "безумовну любов"

Євгеній Чобану: "Батько був унікальною людиною, харизматичним, з чудовим почуттям гумору. Йому дуже подобалось, коли до нього зверталися по батькові. Ми з братом наслідували багато його якостей, просто спостерігаючи за ним. Батьки нас дуже любили. Мати була трохи вибагливішою, а от батько нас балував.

Степан та Євгеній Чобану. 2007 рік. Українська державна льотна академія

У нашій сім'ї було багато традицій: поїздки на Сорочинський ярмарок, стрибки через багаття на Масляну, купання в ополонці на Водохреще. Він дуже любив риболовлю, а ще — куховарити.

Окреме інтерв'ю можна записувати про його любов до кокер-спанієля Річарда. Це був приклад безумовної взаємної любові. Якщо Річик чув звук мотора нашої машини, йому просто казали: "Річик, там папа", відкривали двері — і він просто летів до гаража зустрічати батька так, що вуха підлітали".

Символ Бессарабії: виноград всюди

Євгеній Чобану: "Тато дуже любив виноград і, як людина з Бессарабії, вирощував його всюди. У нас був в’їзд у гараж із виноградної арки, він посадив виноград навіть на нашому балконі на другому поверсі, і той проріс стіною по всьому під’їзду. Восени він обов'язково їздив на малу батьківщину на збір винограду.

Особливо мені запам'яталися наші збори на аеродромі у День Незалежності України. Всі сім’ї льотчиків збиралися в альтанці, яку посадив Степан Іванович. Всередині був маленький фонтан, де плавали свіжі херсонські кавуни. Туди приносили важкий старий телевізор і дивилися, як наші хлопці пролітають над Хрещатиком, а потім до ночі зустрічали їх на стоянці. Навіть на його посмертному шевроні батька зобразили з виноградом".

Світлина Степана Чобану з його посмертним шевроном у кропивницькому музеї авіації. Українська державна льотна академія

"Су-27 — наш сімейний літак"

Євгеній Чобану: "Першим місцем служби тата у 1987 році став аеродром Канатове біля тодішнього Кіровограда, де він літав на Л-39 та МіГ-23. Але Су-27 він любив по-особливому, пройшовши перенавчання у 1989-му. Це неймовірна "пташка". Кожного разу, коли дивлюсь на Су-27 в українських кольорах, думаю, що це наш сімейний літак. Він аеродинамічно просто прекрасний. Батько казав: якщо одного разу піднімешся у небо, то вже ніколи в житті не зможеш відмовитися від польоту".

Степан Чобану з сином Євгенієм в кабіні літака Су-27. Початок 2000-х років. Євгеній Чобану

Подвиг: свідомий вибір Степана Чобану

Ірина Романько: "Він був одним із титанів, які тримали небо над Україною. При цьому — людина дуже щира, скромна, справедлива, але безкомпромісний офіцер. Як каже командир 831-ї бригади Олександр Мостовий, Степан Чобану назавжди залишається в строю. Герой буде жити у пам'яті, бо він оберігав небо і тепер захищає нас із небес".

Літак Су-27 "Степан Чобану" 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації. Українська державна льотна академія

Євгеній Чобану: "На початку повномасштабного вторгнення досвідчені пілоти взяли на себе перший удар. Вони намагалися брати на себе більше роботи, аби вона не дісталася менш досвідченому молодому хлопцю, в якого ані сім'ї, ані дітей, а все життя попереду. Батько не міг вчинити інакше, такою він був людиною. Я думаю, якби у нього була можливість зберегти життя, він би це зробив — навіть якби "позичив" комусь частину своєї майстерності перед вильотом".

Пам'ять про Героя

Євгеній Чобану: "У 2018 році батько привіз мене у Кропивницький і підтримував зі вступом. Символічно, що я заїхав у гуртожиток на вулиці Добровольського, а виїжджав через п'ять років уже з гуртожитку на вулиці Степана Чобану".

Степан та Євгеній Чобану. Батько тримає синове посвідчення курсанта-пілота. Кропивницький, вересень 2018 року. Українська державна льотна академія

Ірина Романько: "Степан Іванович — це дійсно людина-легенда, людина-герой. Коли ми вживаємо слово "ас", то ім'я Степана Івановича дійсно дотичне. Він був майстром льотної справи, одним із найдосвідченіших пілотів українських Повітряних сил. Ще у 2010 році він вирішив піти з авіації — тоді йому було 45 років. Це було непросте рішення, бо небо було для нього життям. Але вже у 2015 році він повернувся разом із побратимами, бо почалася війна і потрібно було задіяти досвідчених льотчиків, які могли б передати бойовий досвід".

Ірина Романько в студії Українського радіо Кропивницького. Суспільне Кропивницький

Хто такий Степан Чобану

Степан Чобану народився 21 грудня 1963 року в селі Долинське на Одещині.

1982 року його призвали на строкову військову службу. Наступного року він вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків, яке закінчив у 1987-му, пройшов підготовку на літак МіГ-23, служив у Кропивницькому (тоді Кіровоград).

1990 року пройшов перенавчання на літак Су-27, після чого служив у 831-му винищувальному авіаційному полку, який дислокувався у місті Миргород на Полтавщині (згодом цю частину перетворили на бригаду тактичної авіації з тим же номером).

Степан Чобану здобув кваліфікацію "Військовий льотчик 1 класу", його загальний наліт становив понад 1100 годин на літаках Л-39, МіГ-23 та Су-27. Він брав участь у навчаннях та дослідженнях військової техніки, трьох військових парадах з нагоди Дня незалежності України — пролітав над Хрещатиком у 1996, 2001 та 2008 роках.

2010 року пілот пішов на пенсію, та через військову агресію РФ 2015 року повернувся до лав Збройних сил України.

24 лютого 2022 року йому вдалось вивести літак з-під ракетного удару російської армії, та 28 лютого 58-річний майор, першим піднявшись у повітря й вступивши у повітряний бій над Кропивницьким, відвернув на себе увагу російської авіації й загинув внаслідок ракетної атаки. Дії майора Чобану з позивним "Chefache" забезпечили підняття в повітря решти літаків частини, виведення їх з-під удару та перебазування на резервний аеродром, повідомили в Міністерстві оборони України.

У Степана Чобану залишились дружина та двоє синів. Його поховали на військовому цвинтарі в Миргороді.

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі, згідно з указом президента від 2 березня 2022 року, майору Степану Чобану посмертно присвоїли звання Героя України.

Джерело: «Суспільне Кропивницький»